145 років від Дня народження українського живописця Івана Дряпаченка

Іван Кирилович Дряпаченко народився 16 серпня 1881 року в с. Василівка Кременчуцького повіту Полтавської губернії, нині це село Семенівської селищної територіальної громади. Його біографія – це історія таланту, який виріс у селянському середовищі Полтавщини, здобув професійну освіту в провідних мистецьких закладах Російської імперії, побував в Італії, працював як художник-фронтовик під час Першої світової війни, а наприкінці життя повернувся до рідної Василівки. Водночас це й історія митця, чия спадщина в ХХ столітті значною мірою була втрачена, а саме ім’я на тривалий час опинилося на периферії мистецької пам’яті.

Його батько, Кирило Федорович Дряпаченко, був безземельним селянином і служив ключником в економії поміщиків Капністів. Саме зв'язок родини з маєтком Капністів відіграв важливу роль у подальшій долі талановитого хлопця. За спогадами дослідника Анатолія Терещенка, ще в дитинстві Іван малював крейдою та вуглиною на стінах господарських будівель фігури людей і тварин. Ці спогади, щоправда, належать до усної історії, тому їх варто сприймати як свідчення сучасника, а не як документальну фіксацію кожної деталі дитинства художника.

У 1894 році, за архівними матеріалами, Іван за допомогою Капністів вступив до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Тут його викладачами були, зокрема, Микола Пимоненко та інші представники київської мистецької школи. 1898 року він продовжив освіту в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Цей етап мав принципове значення. Перед Дряпаченком відкрився професійний шлях, який для вихідця з небагатої селянської родини був далеко не звичайним. Він не просто мав природний хист до малювання — цей талант отримав системну академічну підготовку.

У Московському училищі Дряпаченко навчався у 1898–1902 роках, а згодом працював у майстерні Валентина Сєрова. Архівні матеріали свідчать, що вже в цей період він брав участь у виставках учнівських робіт. 1903 року він отримав звання некласного художника.

Подальший етап його професійного становлення пов'язаний із Петербургом. Від 1903 до 1911 року Дряпаченко навчався у Вищому художньому училищі при Імператорській Академії мистецтв. У різні періоди він працював у майстернях Іллі Рєпіна, Павла Чистякова та Володимира Савинського.

Особливе місце в доробку Дряпаченка посідає портрет. Серед відомих творів — «Рибалка» (1900), портрет З. Гаврилової (1908), І. Богаєвського (1910), «Актриса В. Кавецька» (1911), «Батько» (1916), а також портрети, створені вже у Василівці в 1930-х роках.

Однією з найважливіших подій у творчій біографії художника стало завершення академічного навчання. За архівними та мистецтвознавчими матеріалами, 1911 року за картину «Саломея» Дряпаченко отримав звання художника та право на творче відрядження за кордон.

У 1911–1913 роках він перебував у Італії, де працював, зокрема, у Флоренції. Ця поїздка дала художникові можливість безпосередньо ознайомитися з мистецькою спадщиною Італії та працювати над власними композиціями. До цього періоду належать твори «Куточок Флоренції», «Святе сімейство в Єгипті», «Поминальний день у Флоренції», «Відпочинок. За шахами». 1913 року художник був відзначений премією імені А. І. Куїнджі.

З початком Першої світової війни життя Дряпаченка різко змінилося. У 1914–1917 роках він перебував разом із російською армією на території Тернопільщини. Там художник створював графічні замальовки Збаража, Тернополя, Бучача та інших місцевостей. Частина цих матеріалів була опублікована в петербурзькому виданні «Летопись войны» у 1915–1916 роках. Для журналів «Аргус», «Солнце России», «Нива», «Огонек» він створював фронтові рисунки та етюди. Цей період важливий не лише як сторінка біографії художника. Фронтова графіка Дряпаченка є своєрідним документом епохи. Вона фіксувала міста, села, людей і воєнне повсякдення в момент, коли українські землі стали одним із головних театрів бойових дій Першої світової війни. Серед відомих робіт цього часу — «Сутінки» (1914), «Назустріч вечору», «Лелеки перед грозою» (1915), «Недільний день біля русинської церкви в селі Товстобаби» (1916), «Недільний день у русинській церкві в Галичині (с. Золота Липа)» (1917).

Від 1918 року Дряпаченко жив у рідному селі. Це був складний період української історії — революція, війни, зміна політичних режимів, соціальні потрясіння. Для художника, який до того часу мав досвід навчання в Києві, Москві, Петербурзі та роботи в Італії, повернення до сільської Василівки могло виглядати як різкий поворот. Насправді ж саме тут сформувався важливий пізній пласт його творчості. Дряпаченко продовжував працювати як портретист і живописець, звертаючись до людей та повсякденного життя рідного краю. Серед його пізніх творів — «Ярмарок» (1918), «Приїзд молодих», «Вечір в Україні» (1920), «Чоловік», «Дівчина» (1932), портрет учительки Г. Миргородської (1933), «На буряках» (1934), портрет А. Краснокутського (1935), «Хліб», «Сінокіс», «Перший комбайн» (1930–1936).

Іван Дряпаченко помер 24 грудня 1936 року у Василівці, на 56-му році життя. Його спадщина зазнала значних втрат. Окремі роботи нині зберігаються в музеях Полтави, Харкова, Донецька, Кременчука, Львова та в кількох музейних зібраннях за межами України.